Ваш кошик пустий!

Страх перед Безликими

Найсильніша людська емоція – це страх, а найсильніший страх – страх перед невідомим. Я вже збився з ліку, скільки разів використовував цю цитату Говарда Філіпса Лавкрафта на початку різних статей, але зараз вона настільки доречна, що без неї ніяк.

 

Отже, уявіть Ірландію. Не стереотипну – з Джойсом, пивом і леприконами, – а цілком собі звичайну країну, що перебуває під потужним культурним впливом сусідньої імперії, що захопила частину їхньої території й оголосила її однією з чотирьох складових свого королівства. Втім, країна силується зберегти рештки своєї ідентичності, й цьому неабияк допомагає магія. Так, у цьому світі вона існує поза межами уяви конспірологів – чаклуни мають власний уряд, розгалужену систему взаємодії та, відповідно, політичні чвари й різноманітні суспільні негаразди. Тому Черептону Крутію та його напарниці, неповнолітній Валькірії Веремії ще поталанило – вони працюють детективами, борються з очевидним і беззаперечним злом, підтримують ірландське Святилище – головний орган правління магічного світу, й усе це з купою гумору, чорнішого за ніч, та ще більшою кількістю бійок. Здавалося б, типовий підлітковий роман, так званий «янґ едалт» (більше невмотивованих запозичень богові невмотивованих запозичень!) британської хвилі. З протагоністами, сумнівними персонажами, що рано чи пізно зраджують героїв, могутніми друзями, що підкреслюють ще більшу міць ворогів та несподіваними поворотами сюжету.

 

Але поміж «добрих хлопців» і злочинців з’являється третій бік конфлікту. Безликі. Велике невідоме, втілення хаосу, нищівність в абсолюті. Проте найстрашніша риса Безликих не в цьому. За переказами, тисячі років тому вони правили світом, аж доки не постали перші маги – Предвічні – й не вигнали їх до іншого виміру, де вони закуті донині й чекають на поклик, на можливість прорватися до нашої реальності та знищити тут усе. Тобто ніхто з живих магів не бачив цих богів, вони лише вірять у їхнє існування. А оскільки Безликі, відповідно до назви, безформні, кожний вкладає власний зміст у їхню сутність. Тож не диво, що зрештою в магічному світі знайшовся гурт осіб, невдоволених станом справ: їм не до вподоби суспільний лад, необхідність ховатися від звичайних людей задля спільної безпеки, деякі вимоги уряду, що здаються принизливими – словом, ці чаклуни вирішують принести зміни. З цією метою вони шукають способу повернути Безликих, вважаючи, що ті будуть вдячні своїм попихачам і наділять їх владою у вільний від руйнування світу час.

 

Звісно, плани цього угруповання недовго лишаються у тіні – тим паче, що очільник організації, росіянин барон Мстивослав, не надто приховує свої мотиви. Черептон і Валькірія дізнаються про них серед перших і намагаються зашкодити їхньому втіленню. Але нас у цій ситуації більше цікавить тло. Бо деякі чарівники щонайменше вагаються, коли детективи звертаються до них по допомогу. Дехто майже відкрито підтримує ідею викликати темних богів, аби сколихнути Ірландію змінами.

 

Скажімо, є така собі чарівниця Порцеляна Журба. Дивовижно красива й наділена надприродною харизмою, вона мала буремну молодість і досі відверто не дотримується будь-кого з учасників протистояння. Журба володіє величезною бібліотекою, проте збирає там не тільки книжки – її мережа таємних агентів, інформаторів і шпигунів вважається однією з найрозвинутіших у світі. Її також не влаштовує новий очільник Святилища на ймення Турід Ґілд – його посіпака втручається у справи Порцеляни та суттєво шкодить її бізнесу. Втім, жінка розуміє, що альтернатива барона Мстивослава теж не вихід – за керованого хаосу тримати все під контролем значно важче, ніж під час стаґнації.

 

Інший впливовий маг, відомий як Страдник, виступає на боці Мстивослава з особистих причин: він не підтримує Безликих, але виступає проти тих, хто намагається встати у них на заваді, оскільки свого часу детективи завдали йому непозбувної образи. Цікаво, що Страдник цілком усвідомлює загрозу від темних богів – попри злочинне минуле, він наділений гострим розумом, – але емоції та бажання помститися пересилюють. Ще один злочинець, Біллі-Рей Санґвін, сприяє поверненню Безликих просто через те, що йому за це платять. На ідеологію, суспільні передумови та інші причиново-наслідкові чинники йому цілковито начхати. Яка різниця, що станеться завтра, коли сьогодні на твої послуги є попит? По нас – хоч потоп.

 

З іншого боку, найсильніший спротив приходу хаосу чинить головний персонаж, скелет-детектив Черептон Крутій. Він брав участь у попередній війні з прихильниками Безликих кількасот років тому, тож розуміє, яку загрозу вони несуть. Йому самому не до вподоби Турід Ґілд і нинішній стан справ у Святилищі, проте він продовжує боротьбу, оскільки йдеться не про звичайну зміну влади – у разі успіху, Мстивослав знищить не лише Святилище, але й магічну Ірландію та звичний Черептонові світ. Крім того, Крутій намагається показати своїй учениці, Валькірії Веремії, що іноді доводиться підтримувати дрібніше зло, аби уникнути глобального.

 

Героям також допомагає містер Блісс, брат Порцеляни Журби, що працює у Святилищі, хоч і не поділяє всіх прийнятих там рішень. Він – один з найсильніших магів у світі, але змушений діяти обачливо, оскільки йому є, що втрачати у цьому конфлікті: він розбудовує лад ув ірландській магічній спільноті вже кілька десятиліть поспіль, тож будь-яка помилка може обернутися катастрофою.

 

Зрештою, є Валькірія Веремія, тринадцятилітня дівчинка, що несподівано для себе стала чаклункою. Цей світ новий для неї, вона лише починає опановувати свої сили та розуміти, що відбувається. Й саме на неї страх перед невідомим тисне найсильніше. Їй подобається бути чарівницею. Подобається товариство Черептона, подобається ловити злочинців і розслідувати справи, подобається відчувати власний прогрес, розвиток своїх магічних умінь та здібностей. Безмежна порожнеча, якою ввижаються їй Безликі, насуває з кожним днем все ближче, погрожуючи відібрати у дівчинки всі надбання – може, не такі вагомі, як у Блісса та Крутія, але дуже, дуже важливі для неї.

 

Саму ідею Безликих автор роману, Дерек Ленді, почасти запозичив з ірландського фольклору – там також були прадавні темні боги, фомори, що їх вигнали до підземного світу люди богині Дану – самі вони пізніше перетворилися в народній уяві на ельфів. Але також відчувається значний вплив згаданого на початку тексту Лавкрафта та його Древніх: маємо тих саме вигнанців з безмежною силою, тих саме фанатиків, що хочуть їх повернути, та ту саме невідомість, що захопить світ після їхнього пришестя.

Втім, боги Ленді, на відміну від лавкрафтіянських, вписуються в уявлення певного суспільства. Якщо, приміром, у Ктулху вірили лише навіжені, то ймовірність існування Безликих – а значить, і ризиків, пов’язаних з ними – визнають майже всі маги Ірландії. Та відповідно користуються цим. З вертикалі «протагоніст-антагоніст», де мірилом є ставлення до абсолютного хаосу, проблема Безликих переходить до іншої системи виміру, де важить не тільки саме ставлення, але і його причини, мотивація, світогляд. Ленді ламає один з найуживаніших шаблонів підліткового (і не тільки) фентезі, подаючи другорядних персонажів не як спосіб вияву певних чеснот головних героїв, а як складові комплексної системи сприйняття певної проблематики.


А тому Безликі як форма сліпого спротиву, як симулякр, ладний набути бажаного змісту, як втілення хаосу і невідомості постають напрочуд реальними.

 

Перекладач серії
Євген Лір

 

 

 


Мы на Facebook